Якщо ви не розумієте нафтодолар, ви не розумієте економіку США

Багато хто вважає, що могутність США тримається на найсильнішій армії та ядерній зброї. Але це тільки вторинний фактор. А найсильніша зброя штатів – це долар, який зберігає свій домінуючий статус у світі. Поки світ торгує нафтою за долари, Америка може купувати все, що забажає, умовно просто друкуючи папір.

Але якщо хтось захоче продавати свою нафту за іншу валюту, то до них прийде ця сама американська армія. Зараз ми це чітко спостерігаємо в Ірані, а трішки раніше у Венесуелі. І навіть доля таких диктаторів, як Саддам Хусейн чи Муаммар Каддафі – це не про демократію, це виключно про захист статусу долара.

Тому, у цьому дописі ми розглянемо, що таке нафтодолар, як він з’явився, які функції виконує і яку перевагу він надає штатам, чому Венесуела та Іран стали цілями для американців, з якими проблемами штати стикаються штати у своєму бажанні зберегти нафтодолар, і звичайно, які наслідки для США можуть бути від зникнення нафтодоларової системи.

Починаємо із того, що таке нафтодолар. Нафтодолар не є офіційною валютою чи юридичним терміном у класичному розумінні міжнародного права. Це своєрідна геополітична та фінансова надбудова, яка стала фундаментом глобальної економіки після 1974 року.

У своїй основі система нафтодолара – це режим, за якого основний світовий енергетичний ресурс, нафта, оцінюється та торгується виключно в доларах США незалежно від країни-виробника чи споживача. Ця домовленість створює унікальний механізм, де глобально, кожен видобутий барель нафти, перетворюється на інструмент підтримки американської ліквідності.

І функціонування цієї системи виходить далеко за межі простого вибору розрахункової одиниці. Вона базується на трьох критичних компонентах. По-перше, це глобальне ціноутворення – ОПЕК  фактично прийняла долар як єдину валюту для контрактів, що змушує практично кожну державу накопичувати величезні доларові резерви лише для того, щоб підтримувати роботу своєї економіки.

По-друге, це механізм «рециркуляції нафтодолара». Експортери нафти, отримуючи надлишкові долари, які вони не можуть миттєво витратити на внутрішнє споживання, повертають ці кошти в американську фінансову систему шляхом закупівлі державних облігацій США, нерухомості та акцій американських компаній. По-третє, це інтеграція з ринком євродоларів – пулом доларової ліквідності за межами США, який з 1960-х років став ідеальною інфраструктурою для абсорбування нафтових прибутків.

Такий стан речей забезпечує штатам те, що економісти називають «штучним попитом» на їхню валюту. Оскільки нафта є найбільш торгованим товаром у світі, попит на долар стає нееластичним – він існує доти, доки світ потребує нафти. Це надає штатам дуже великі привілеї, які ми розглянемо трішки далі.

Переходимо до наступного питання – як відбувалося становлення нафтодолара. В кінці 1960-х років золоте забезпечення долара фактично стало фікцією. Величезні витрати на війну у В’єтнамі, соціальні програми Ліндона Джонсона «Велике суспільство» та зростання торговельного дефіциту призвели до того, що кількість доларів у світі в рази перевищувала золотий запас штатів. Коли Франція під керівництвом Шарля де Голля та інші європейські країни почали вимагати обміну своїх доларових грошей на фізичне золото, США опинилися перед загрозою повного банкрутства.

І уже 15 серпня 1971 року Ніксон оголосив про закриття «золотого вікна», і зупинив конвертацію долара в золото. Це рішення, відоме як «шок Ніксона», фактично перетворило долар на фіатну валюту. Світ перейшов плаваючих курсів та високої інфляції, а статус долара як світової резервної валюти опинився під великим питанням.

А рішення прийшло у формі енергетичного альянсу. Після нафтового ембарго 1973 року, яке в чотири рази підняло ціни на нафту, США зрозуміли, що нафта є єдиним товаром, здатним замінити золото як прив’язку для долара. У 1974 році державний секретар Генрі Кіссінджер та міністр фінансів Вільям Саймон провели серію переговорів з королівською родиною Саудівської Аравії. Результатом стала угода, яка, без перебільшень, заклала основи сучасного світу.

США гарантували забезпечувати військову безпеку королівства, надавати передове озброєння, захищати режим Саудів від зовнішніх та внутрішніх загроз та передавати технології. Взамін, Саудівська Аравія гарантувала продавати всю нафту виключно в доларах США та відмовлятися від будь-яких інших валют, а також, інвестувати надлишки доходів у державні облігації США. І вже до 1975 року інші країни ОПЕК приєдналися до цієї схеми, фактично створивши «нафтовий стандарт».

Відповідно, Америка отримала суттєві привілеї, від існування нафтодолара. Та, про це за хвилинку, а зараз попрошу вас долучитися до збору для ЗСУ. Це масштабний збір, мета якого зібрати 100 мільйонів гривень на гарячі потреби третього армійського корпусу, який тримає 130 км фронту.

Кошти необхідні на дрони, РЕБи, транспорт і спорядження для бійців, які терміново потрібні для утримання позицій та проведення успішних контрнаступальних дій.

Посилання на конверт у приватбанку ви бачите на екрані, а також, ось пряме посилання. Долучайтесь, кожна гривня важлива.

Отож, основна вигода для США полягає в тому, що вони стали єдиною країною у світі, яка може виробляти товар (мається на увазі долари) для купівлі нафти умовно натисканням клавіші на комп’ютері. Загалом, система нафтодолара – це, напевно, найуспішніший фінансовий винахід США XX століття. Вона дає штатам переваги, про які інші країни можуть лише мріяти. Давайте поясню.

Перше – це експорт інфляції. Оскільки весь світ потребує доларів для купівлі енергоресурсів, США можуть друкувати величезні обсяги валюти, не стикаючись із миттєвою гіперінфляцією вдома, оскільки долари не залишаються всередині США, а розтікаються по всьому світу як валютні резерви інших країн. Відповідно, американці отримують реальні товари та ресурси в обмін на умовні папірці, а інфляційний тиск розподіляється між усіма користувачами долара на планеті.

Друге – це безкінечне кредитування. Країни-експортери нафти (як Саудівська Аравія чи ОАЕ) отримують за свою нафту стільки доларів, що не можуть витратити їх усі відразу. Тому, вони змушені купувати на них американські державні облігації. Внаслідок, США отримують постійний приплив капіталу в свій держборг. А це дозволяє уряду фінансувати дефіцит бюджету, армію та соціальні програми за дуже низькими відсотковими ставками, бо попит на облігації гарантований нафтовим ринком.

Третє – це низькі ставки по кредитам та іпотеці. Як наслідок від таких гігантських притоків коштів у США, відбувається фактично штучне заниження прибутковості облігацій, до яких напряму прив’язані ставки за іпотекою та бізнес-кредитами, а це дозволяє звичайним американцям купувати житло, а компаніям – активно розвиватися за наднизькими відсотками, фактично користуючись непрямою субсидією від кожного споживача палива на планеті.

Четверте – це геополітичний контроль. Оскільки нафтові транзакції відбуваються в доларах, то вони проходять через американську банківську систему або їх клірингові центри. США бачать, хто, кому і скільки платить. Це дає можливість легко накладати санкції та «відключати» будь-яку країну від світової торгівлі. Без нафтодолара американські санкції не мали б і половини своєї нинішньої сили.

П’яте – це підтримка курсу валюти. Постійний попит на долари для оплати нафти підтримує курс долара на високому рівні незалежно від реального стану справ в американській економіці. Це здешевлює імпорт для самих американців, та робить населення багатшим.

І таких переваг є дуже багато, зокрема, домінування у світі американських банків, статус долара як безпечної гавані, забезпечення власної енергетичної безпеки і т.п. Не буду зупинятися, щоби не розтягувати допис.

Перейдемо до того, як американці захищають статус нафтодолара. Зараз це дуже гарно видно по війні проти Ірану. Так, іранське керівництво – це абсолютне зло, особливо враховуючи підтримку московитів, але зараз розглянемо виключно зі сторони нафтодоларів.

Іран десятиліттями намагається створити альтернативну нафтову біржу, де розрахунки ведуться не в доларах, тобто, вони не приймають вимогу торгувати виключно у доларі. Тегеран, наприклад, використовував юані для торгівлі з Китаєм, до 2018 року торгував у євро з ЄС, з Індією в рупіях, також активно використовував золото, зокрема з Китаєм та Туреччиною. Штатам такий підхід не подобався, вони почали вводити санкції, жорсткі обмеження і навіть почали війну.

Звичайно, Іран теж провокував зокрема викраденням танкерів, та спекуляціями навколо Ормузької протоки, тому, американці вирішили, що для них це занадто високий ризик. Звичайно причини війни публічно інші, але суть війни – захист системи нафтодолара.

Те ж саме і події у Венесуелі. Одна із самих вагомих офіційних причин вторгнення у Венесуелу та викрадення Мадуро була боротьба із трафіком заборонених речовин у США. Але тут не сходиться, оскільки сусідня Колумбія є найбільшим виробником білого порошку у світі – близько 90% того, що потрапляє в США, йде із Колумбії. При цьому, Колумбія є стратегічним партнером і ще й отримує фінансування від штатів.

Вся справа у тому, що Венесуела – це країна з найбільшими запасами нафти. А Мадуро не просто говорив, а почав діяти – вимагав оплати за нафту в євро, створив нафтову криптоволюту Petro (перша спроба держави оцифрувати нафту) та закликав ОПЕК відмовитися від долара.

США спочатку ввели дуже жорсткі санкції на нафтовий сектор Венесуели, заблокували іноземні активи країни (включаючи золото у Великобританії) та почали підтримувати опозицію. Але цього було замало, і штати викрали Мадуро, щоби взяти під контроль нафтову галузь.

Тобто, заборонені речовини – це зручний привід для медіа. Справжня «провина» Венесуели – не в літаках із білим порошком, а в танкерах, які пливуть у Китай за юані.

Це тільки із останніх подій, але я нагадаю вам ще дві показові. Ще один диктатор із Лівії – Муаммар Каддафі, також вирішив поборотися із нафтодоларом. Каддафі мав наміри створити єдину панафриканську валюту – Золотий динар.

Він закликав африканські та арабські країни продавати нафту та інші ресурси виключно за золото, що б дозволило їм вийти з-під впливу США. І Лівія почала діяти – уряд Муаммара Каддафі накопичив на той час близько 143 тони золота та стільки ж срібла, для забезпечення золотого динару.

І у 2011 році за підтримки США почалася інтервенція НАТО. Хілларі Клінтон (згідно з оприлюдненим листуванням) була занепокоєна саме лівійськими золотими запасами, які могли похитнути позиції долара в Африці. Результат усім відомий.

Війна в Іраку – теж війна за систему нафтодоларів. У 2000 році диктатор Саддам Хусейн оголосив, що Ірак більше не буде приймати долари за нафту і переходить на євро. Він назвав долар «валютою ворожої держави». І у 2003 році США розпочали вторгнення в Ірак. Офіційним приводом був пошук зброї масового ураження – яку, як ви знаєте, не знайшли, бо її там і не було.

А яким було одне із перших рішень тимчасової адміністрації після падіння Саддама? Звичайно – повернення розрахунків за іракську нафту в долари. Тобто, нафтодоларова монополія була відновлена силою.

І загалом, за 2025-26 рік, від початку другого терміну Трампа США здійснювали військові операції або удари в 7 країнах, 5 із них (або 71%) є значними виробниками нафти. При тому, що у світі лише близько 20% держав мають значні нафтові ресурси. Тобто, статистична ймовірність того, що це випадковість, становить менше 0,5%.

Але, незважаючи на постійне застосування тиску і сили, система нафтодолару стикнулася із суттєвою проблемою. Справа у тому, що сьогодні ми спостерігаємо не просто тимчасову кризу, а потенційний структурний перелом цієї системи.

Найважливішою подією останнього десятиліття стало закінчення 50-річної угоди між США та Саудівською Аравією 9 червня 2024 року. Саудівська Аравія вирішила не продовжувати формальне зобов’язання продавати нафту виключно за долари.

Хоча, для точності потрібно зазначити, що в угоді 1974 року не було вказання цих 50 років, а система нафтодолара із Саудитами була побудована на багатьох договорах, тобто, ці 50 років – це більше символізм. А насправді, у червні 2024 року сталася інша визначальна подія – Саудівська Аравія офіційно приєдналася до проєкту mBridge, і саме це є тим потенційним геополітичним зсувом.

mBridge – це платформа цифрових валют центральних банків (CBDC) для транскордонних платежів. Це дозволяє країнам учасникам (куди звичайно входить Китай), проводити розрахунки за товари (включно з нафтою) без використання системи SWIFT та долара США. І загалом, саудити активно інтегруються в BRICS, що створює блок виробників та споживачів енергії, здатний повністю обійти західні фінансові ринки.

Чи допустять штати розвиток таких подій покаже тільки час. Поки не виглядає, що Саудівська Аравія буде наступною, особливо враховуючи статус союзника США, але, інтереси штатів можуть бути вище, ніж відносини. Можливо навіть війна в Ірані заодно є певним попередженням Саудитам, про можливі наслідки.

Давайте поглянемо які наслідки США може отримати, якщо світ відмовиться від нафтодолара. Зникнення нафтодоларової системи точно не пройде непоміченим для американської економіки. Без примусового попиту на долари з боку нафтових ринків, уряд США зіткнеться з проблемою фінансування власного боргу, який уже перевищив 38 трильйонів доларів.

Чому так відбудеться. Щоб залучити нових покупців на місце нафтових шейхів, Міністерство фінансів США буде змушене пропонувати значно вищі відсотки. Це призведе до того, що обслуговування боргу стане найбільшою статтею витрат бюджету, і всі інші галузі будуть від цього страждати, включно із населенням.

Також, інфляція перестане розподілятися по світу, а залишиться в межах США, що призведе до здешевлення долара, а відповідно, до подорожчання імпорту. А оскільки США є країною-споживачем, яка залежить від іноземних товарів, це викличе постійну інфляцію, яку ФРС не зможе контролювати традиційними методами, потрібно буде вводити радикальні міри.

І звичайно, втрата сеньоражу – США більше не будуть отримувати «безкоштовних ресурсів» від емісії валюти, яку світ змушений тримати. Тобто, цілком можливо, що штати входять у період «структурних змін», де їм прийдеться вчитися жити за можливостями, без опції безмежного друку грошей, забезпечених світовим споживанням нафти.

Якщо подивитися на статус системи нафтодолара, то ситуація не на його користь, зараз приблизно 70-80% нафти оплачується в доларах, тоді як, ще у недалекому 2010 році цей показник станови 95-99%.

Це, до речі, вкладається в картинну постійного зниження домінації долара, і досить гарно лягає в імперський цикл, який вказує, що США знаходяться в пізній стадії домінування – не буду повторюватися, ось пряме посилання.

Тобто, «кінець нафтодолара» – це не раптова катастрофа, а закономірний фінал циклу, який вичерпує свій економічний та, можливо і військовий потенціал. І хочу зразу сказати – це не означає крах долара, але це точно означає плавну втрату його привілеїв. Як показує історія, імперії не зникають за одну ніч, але вони втрачають здатність диктувати правила гри, коли їхня валюта перестає бути необхідністю для виживання інших.

І можливо, ми є свідками саме такого моменту в історії, де нафта, яка колись врятувала долар, тепер стає інструментом його деградації.

Якщо вам цікава така тематика, підписуйтесь на телеграм-канал та youtube-канал.

Доступ до прикладного інвестиційного контенту:

• Прикладна і розширена аналітика
• Угоди в реальному часі (із поясненням логіки та обговоренням)
• Склад моїх портфелів та перспектив для угод
• Пряме спілкування
• Цикл матеріалів із власного досвіду “Свідомий інвестор” (в розробці)
• Регулярні практичні матеріали

Мій брокер фондового ринку:

Freedom24 із можливістю поповнити рахунок криптою>>>
Реєструючись за цим посиланням, ви отримаєте у подарунок акцію однієї із публічних компаній (детальніше тут).

Інвестування завжди пов’язане з ризиком втрати капіталу

Найкраща криптобіржа, якою я користуюсь:

 Відкрити рахунок на Bybit із бонусами до 30 000 USDT>>>

Реєструючись за цими посиланнями, ви не тільки отримуєте знижки і бонуси, але і підтримуєте розвиток проекту Capitalizator UA!

💰 Безкоштовний веб застосунок “Розумні Гроші”>>>
💸 Арбітражний сканер>>>

Відео версія:

Дякую вам за увагу і до зустрічі у наступних дописах. З повагою, Олександр Янчак. Capitalizator UA.