Сухопутна операція в Ірані: Сценарій, який вирішить УСІ проблеми США

Досить цікава ситуація зараз навколо США та Ірану – я провів власний аналіз, і дійшов висновку, що в разі сухопутної операції і позитивного її завершення, американці вирішують практично усі свої геополітичні та економічні проблеми. Я поділюся цим аналізом із вами, і ви побачите, що цілі, про які офіційно заявляють штати, це зовсім не основна мета війни в Ірані.

Можливо виглядає, що це не тема для проекту про інвестування, але вплив сухопутної операції в Ірані буде мати значно більший вплив на економіку і ринки, ніж ставка ФРС чи зміна грошової маси. Більше того, уже з’являються деякі передумови, які вказують на підготовку до такої сухопутної операції – їх ми теж розглянемо.

Кажу одразу, я не геополітик – але пазл просто ідеально складається, і зараз такий хід подій для мене виглядає як основний сценарій. Додатково ми розглянемо фактори, які будуть впливати на ймовірність проведення такої сухопутної операції і можливі терміни початку. А також, що відстежувати інвестору, щоби перевірити, що сценарій реалізується, та проведемо оцінку ймовірностей сухопутної операції.

Почнемо із того, що офіційні причини початку операції в Ірані, яка почалася що в лютому– є, як мінімум, не повними. Основна причина – це ядерна програма Ірану. Це найсильніший з офіційних аргументів США. Іран накопичував уран збагачений до 60%, а МАГАТЕ втратило безперервність контролю над частиною запасів. Тобто проблема реальна, і її не варто применшувати.

Але є нюанси – чи здатне бомбардування знищити ядерну програму, бо це не стільки установки, як технологія. Атака на Іран гарантовано приводить його до виходу з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Та й узагалі, усі міжнародні інспекції показували, що дипломатичний контроль є значно ефективнішим за силовий тиск, а сама угода була зірвана одностороннім виходом США у 2018 році, а не виключно іранським демаршем.

Що цікаво, за день до ударів оманський посередник говорив про суттєвий прогрес: розбавлення запасів урану, повний доступ МАГАТЕ і жодного накопичення. До того ж, розвідка США навесні 2025-го оцінила, що Іран не відновив програму створення зброї, призупинену у 2003-му, а Рубіо говорив, що зараз Іран не збагачує уран.

Ну і звичайно, ми не можемо бути певні, що ядерна програма узагалі існує – колись по такому сценарію штати заходили в Ірак, але доказів програми із розробки ядерної зброї не було знайдено.

А ще, адміністрація США прямо назвала знищення ракет, пускових установок і військово-промислової бази однією з головних цілей війни. Напади на американців та американські сили – теж часто лунало як причина. Були заяви, що «дипломатія провалилася», хоча за місяць до початку військових дій було три раунди непрямих переговорів, а на понеділок (після нападу штатів) планували технічну зустріч у Відні.

Загалом, не було єдиної основної причини – секретар Білого дому пояснила рішення «сукупним ефектом» загроз і відчуттям Трампа, яке, за її словами, спиралося на факти.

Але суть навіть не у цьому, Іран це зло, і ми це бачили через його підтримку московитів. Якби штати не втрутилися, то Іран до цього часу наносив би нам втрат. Але є питання вибірковості – наприклад, США не проводила такої операції, коли Північна Корея почала розробляти ядерну зброю. Я розумію, ситуації не 1 в 1, і виправдати різницю можна, але я для себе бачу те, що причини війни в Ірані значно глибші за офіційні.

Тому, давайте розповім як я бачу реальні цілі США в Ірані, тобто, чому я роблю висновок, що сухопутна операція доволі необхідна для штатів.

Перше, що вирішує сухопутна військова операція в Ірані – це розширення контролю на над світовою енергетикою. Звичайно, США є чистим експортером нафти, і не потерпає від її нестачі. Але мати нафту, не означає, що вона дешева. І це зараз видно по світовим цінам на нафту. Нафта – це енергоносій, який впливає практично на усю глобальну економіку, тому просто мати свою нафту у сучасному світі – цього замало.

А контроль іранської нафти – це додатковий фактор прямого контролю цін. Більше того, якщо американські корпорації зайдуть в Іран, це додаткові прибутки для них і для штатів.

Американці нафтові гіганти, для прикладу, уже заявляють про те, що вони збираються вкладати у видобуток в Венесуелі, тому, така ж ситуація може повторитися в Ірані.

Якщо взяти разом видобуток в США, Венесуелі та Ірані – то це більше ніж 22% світового видобутку, при чому, видобуток у Венесуелі зараз дуже низький. Але, якщо подивитися по запасам нафти, то видно, що ці три країни мають частку більше ніж 35% від усіх розвіданих світових запасів. При чому, видно, що штати володіють запасами всього у 2,9%, і тому Іран, як і Венесуела, це додаткова страховка від спустошення запасів.

А ще це контроль не тільки нафти, а головних транспортних шляхів. Тобто, не менш важливими за родовища є маршрути.

Ормузька протока – це одна із найважливіших точок світової економіки. До війни через неї проходило близько 20,9 млн барелів нафти та нафтопродуктів на день – приблизно п’ята частина світового споживання рідких вуглеводнів і приблизно чверть усієї морської торгівлі нафтою. Через неї також проходило більше 20% світової морської торгівлі LNG.

Другий вузол – Баб-ель-Мандеб, через який проходить шлях з Індійського океану в Червоне море та далі через Суецький канал до Європи. До атак хуситів через нього проходило більше 9 млн барелів на день; у першій половині 2025 року потік, через проблеми з безпекою, скоротився приблизно до 4,2 млн.

І виходить, що в одному регіоні знаходяться фактично два клапани світової торгівлі. Тому мова вже йде значно глибше, ніж просто про нафту. Якщо говорити про Ормуз – то вдала сухопутна операція повністю надає штатам контроль над нею. А якщо говорити про Баб-ель-Мандеб – то його, у великій мірі, контролюють зараз єменські хусити, але у регіоні є американська військова присутність. Тому, не можна виключати, що і тут контроль зможе перейти американцям.

Тобто, держава, яка забезпечує безпеку і контроль ключових морських маршрутів, отримує величезний вплив на держави, економіка яких від цих маршрутів залежить. А це дуже велика частина світової торгівлі, яка може регулюватися американцями.

І найцікавіше, що від цих маршрутів надзвичайно залежить Китай. Наприклад, через Ормуз США отримували лише близько 2% власного споживання нафтопродуктів. Тобто американська економіка вже досить добре захищена від прямої залежності від Перської затоки.

А от 89% сирої нафти та конденсату, що проходили через Ормуз, прямували до Азії. Китай, Індія, Японія та Південна Корея разом отримували 74% цих потоків. Китай також був найбільшим покупцем LNG, що проходив через протоку. Загалом, Близький Схід забезпечував приблизно 54% китайського імпорту нафти.

І якщо робота цих морських маршрутів залежить від американців, то Вашингтон отримує стратегічний важіль над економікою Китаю навіть без необхідності коли-небудь реально перекривати постачання нафти. А це сильна стратегічна і переговорна позиція для американців.

А ще сухопутна операція в Ірані, разом із контролем Баб-ель-Мандебу – це повернення Саудівської Аравії в орбіту США. Саудівська Аравія останні роки активно намагалася диверсифікувати зовнішню політику. Вона не розриває відносини зі США, але одночасно поглиблює економічні та фінансові зв’язки з Китаєм.

Вони не продовжили домовленість зі штатами, продавати нафту виключно у доларах у 2024, і такий загальний розворот Саудівської Аравії до більш незалежної нафтової та зовнішньої політики неодноразово викликав різке невдоволення Вашингтона. В основному із-за того, що Саудівська Аравія зближується з Китаєм.

І це факт. Наприклад, центральні банки Саудівської Аравії та Китаю уклали валютний своп обсягом до 50 млрд юанів. Саудівський центробанк також став повноправним учасником mBridge – системи транскордонних розрахунків у цифрових валютах центральних банків, серед ключових учасників якої є Китай, Гонконг та ОАЕ.

Відповідно контроль проток штатами, і можливий тиск, може повернути саудитів до домовленостей 1974 року і продажу нафту виключно в доларах, а також, як і раніше, надлишок інвестувати в американський борг. При чому, такий сценарій скоріш за все призведе до того, що весь ОПЕК повернеться до торгівлі виключно в доларах.

А якщо так станеться, то Китаю знову прийдеться торгувати нафтою в доларах, а значить – купувати американський борг, від якого від зараз старається відмовитися. Більше 90% своєї нафти Іран продавав саме в Китай, і у 2024 році Іран забезпечував приблизно 11% китайського імпорту нафти – це солідна частка. Саудівська Аравія давала 14%. Тобто, залежність Китаю від долара може бути просто колосальною.

Відповідно, це усе поверне статус нафтодолара. Якщо коротко, то це створює постійний штучний попит на долар у всьому світі, дозволяє США «експортувати» власну інфляцію, повертає сеньйораж, попит на американський борг і низькі відсоткові ставки для штатів. Не буду деталізувати, про це є окремий детальний допис.

Тобто, успішна операція в Ірані поверне і затвердить статус США як гегемона, надасть контроль над світовою енергетикою і торговими шляхами. Тобто, штати зможуть продовжити своє домінування.

І деякі речі вказають, що певним чином йде підготовка до такого сценарію сухопутної операції. Найважливішим чинником є нарощування американських сил. На початку жовтня стало відомо про перекидання до регіону приблизно 9 000 додаткових військових та семи кораблів. Серед них – авіаносна група USS Theodore Roosevelt, але значно цікавішим є перекидання амфібійно-десантної з’єднаної групи USS Makin Island. Це десантне з’єднання з морською піхотою, призначене саме для висадки, рейдів, захоплення плацдармів та операцій «море-суходіл».

Це принципово відрізняється від простого перекидання ще одного авіаносця чи бомбардувальників. Поява додаткової амфібійної компоненти створює опцію фізичного захоплення території. Звичайно, цього контингенту занадто мало, як для повноцінної наземної операції – колишній командувач CENTCOM генерал Джозеф Вотел оцінював, що для серйозної операції на материковій території Ірану могло б знадобитися мінімум 100 000 військових. Але потрібно розуміти, що до проведення виборів в США, не буде жодних великих рухів – про це ми далі окремо поговоримо.

Наступне – Пентагон замовив велику кількість ракет на 2027 рік. Частково це відновлення запасів, але такий темп зростання замовлень не може пояснюватися тільки цим. Тобто, як мінімум США готуються до довгого протистояння.

Третій пункт – це те, що сама конфігурація потенційної цілі змінилася. Повітряна кампанія вже багато місяців не дає Вашингтону відчутного політичного результату: Іран не капітулював і зберігає контроль Ормузької протоки. Саме така ситуація історично породжує потребу перейти від «знищення цілей» до фізичного контролю території. Авіація може знищувати обладнання й інфраструктуру, але не може сама контролювати острів, порт або судноплавний коридор. Більше того, обмежена наземна операція уже доволі давно в Пентагоні на столі.

А ще є глухий кут у переговорах. Проблема у тому, що умови весь час зростають. У квітні в Ісламабаді 21 година переговорів не призвела до угоди. У вересні Трамп відхилив іранський план на сім днів – відкрити Ормуз і відновити ядерні переговори в обмін на зняття блокади, послаблення санкцій і розморожування активів. У розмові з Time він сказав, що не прийме умов, які схвалив би рік тому. Потім Рубіо наказав іранській делегації виїхати з Нью-Йорка. Це можна читати як жорсткий торг перед виборами. Але разом із нарощуванням сил це уже не виглядає як просто політичний піар.

Також, схоже на те, що США торгуються Тайванем, щоб Китай не заважав. Для Пекіна Тайвань – головне невирішене питання. Сі прямо попередив про це Трампа на травневому саміті. Вашингтон це враховує, і після того саміту США призупинили рекордний пакет озброєнь для Тайваню на $14 млрд, а Трамп назвав це козирем у торгах із Китаєм. Нові продажі зброї можуть відкласти до завершення самітів АТЕС і G20. У санкціях та сама обережність: Мінфін не зачепив великих китайських банків, хоча Китай купує більшу частину іранської нафти морем.

Тобто, не можна сказати що штати готові пожертвувати Тайванем заради перемоги в Ірані – це не вигідно штатам, але на поступки у деяких питаннях штати можуть піти. Загалом, США демонструє готовність використовувати темп і обсяг військової підтримки Тайваню як переговорний ресурс для стримування Китаю від допомоги Ірану.

Є й більш прямі сигнали. Reuters повідомляв про можливі китайські поставки Ірану систем ППО, контакти щодо озброєнь і спроби Пекіна домовлятися з хуситами про безпечний прохід китайських танкерів. Тому, США у вересні окремо попередили Сі, що будь-яка китайська військова, розвідувальна чи економічна допомога Ірану чи їх проксі буде неприйнятною.

З іншої сторони, Китай теж готується, але до нафтового шоку, а не до втручання. Пекін накопичив близько 1,4 млрд барелів нафти, це найбільший запас у світі. А китайські Sinopec, PetroChina та CNOOC за останні роки витратили близько 343 млрд $ на нарощування власного видобутку та системи енергетичної безпеки. Китай підняв внутрішній видобуток приблизно з 3,8 до 4,3 млн барелів на день і нарощував запаси саме для зниження залежності від поставок із Перської затоки.

Також, зі сторони фінансової системи є сигнал – це підвищення ставки ФРС. Я не буду глибоко занурюватися у деталі, бо не це тема допису, але як мінімум є дивним підвищення ставки, у час, коли інфляція знову пішла на зниження. Це можна пов’язати, як можлива підготовка до сплеску цін на нафту за умови сухопутної операції, і відповідно, до тимчасового стрибка інфляції.

І є ще одна дуже цікава деталь. На пресконференції голова ФРС прямо сказав, що одним із трьох факторів, які змінилися – була геополітика.

Давайте поглянемо орієнтовані терміни початку потенційної сухопутної операції. У своїх дописах я пишу, як працює ринок, економіка, геополітика і інші важливі речі. А на Patreon показую інше – що я сам роблю зі своїми грошима. Які рішення приймаю, що купую, що продаю, які можливості зараз розглядаю і чому.

Якщо говорити про терміни, я б дивився насамперед на найближче вікно – листопад–грудень 2026 року. 3 листопада у США відбудуться проміжні вибори до Конгресу, і до них Трампу політично невигідно різко ескалувати війну: високі ціни на паливо та сам конфлікт з Іраном уже б’ють по рейтингах республіканців. Але відразу після виборів цей стримуючий фактор зникає. І приблизно в цей же момент завершується нове американське військове розгортання: до регіону направляють авіаносну й амфібійну групи та ще близько 9 тисяч військових, про що я згадував раніше. Тобто політичне та військове вікна відкриваються практично одночасно.

Далі дуже цікавий китайський календар. 18-19 листопада у Шеньчжені пройде саміт AТEC, а 14–15 грудня у Маямі – G20. Трамп уже заявив, що планує зустрітися із Сі в Китаї в листопаді й знову на G20 у грудні. Якщо для Вашингтона справді критично отримати хоча б нейтралітет Китаю на випадок подальшої ескалації з Іраном, то ці зустрічі можуть бути останнім етапом торгу перед новою фазою операції. Саме тому я б особливо дивився на період від другої половини листопада до кінця грудня.

І тут є ще один цікавий момент. Навіть якщо демократи розгромно виграють вибори, новий Конгрес почне працювати лише 3 січня 2027 року. Тобто між виборами та зміною влади залишається майже два місяці, коли старий склад Конгресу все ще має повноваження. Після 3 січня демократична більшість могла б значно сильніше тиснути на адміністрацію через бюджет, військові повноваження та парламентський контроль. Тому розгромна перемога демократів може одночасно бути і політичним стримуючим фактором, і створити для Білого дому дуже вузьке останнє вікно для проведення операції.

Хоча, не факт що демократи не розуміють необхідність такого втручання для штатів. В такому випадку, вікно старту операції може розтягнутися до 2028 року – тобто, до наступних президентських виборів. Це зручно, бо у разі невдачі, можна повісити усіх собак на Трампа особисто.

Давайте розглянемо, на які фактори варто звертати увагу при аналізі ймовірності початку сухопутної операції. Перший фактор – це результати виборів 3 листопада. Сильний результат республіканців дасть Трампу більше політичної свободи. Розгромна перемога демократів знижує ймовірність операції у 2027 році, хоча, як я уже згадував, може створити коротке «вікно поспіху» до вступу до виконання обов’язків нового Конгресу 3 січня.

Другий фактор – зміна риторики. Не просто «можемо знову завдати ударів», а агресивні натякаючі фрази типу «необхідно забезпечити свободу судноплавства», «усунути загрозу Ормузу», «всі варіанти на столі» і т.п. Хоча загалом, варіант захоплення острова Харк із використанням морпіхів і десантників уже реально розглядався адміністрацією.

Третє – сухопутні війська, а не лише флот та авіація. 82-га повітряно-десантна дивізія вже перекидала в регіон бригадну бойову групу, а зараз іде нове морське посилення. Наступний сильний сигнал – це ще одна-дві сухопутні бригадні бойові групи, важка техніка, інженерні підрозділи та частини матеріально-технічного забезпечення.

Четверте – евакуація американців і сімей військових. Накази Держдепу залишити Ірак, Бахрейн, Кувейт, Катар, ОАЕ або скорочення персоналу посольств я б вважав одним із найсильніших короткострокових сигналів. Особливо якщо він з’явиться одночасно з військовим нарощуванням.

П’яте – повітряно-морські обмеження. Раптові обмеження польотів, закриття морських акваторій, застереження для цивільної авіації та судноплавства, концентрація літаків далекого радіолокаційного виявлення, літаків-заправників і розвідувальної авіації. Це вже маркер часового проміжку не на «місяці», а потенційно на дні або тижні до старту.

Шосте – Конгрес і гроші. Запит на великий додатковий пакет фінансування, додаткове забезпечення розгортання військ або спроба отримати політичний мандат – ще один сильний сигнал. Але відсутність формального дозволу Конгресу не означає, що Трамп не розпочне хоча б обмежену операцію.

І сьоме – офіційний провал переговорів + конкретний casus belli. Це, також дуже важлива комбінація. Зараз дипломатичний канал ще працює, але Іран відмовляється повністю відкрити Ормуз без виконання своїх умов, при цьому, одночасно готується до жорсткішої відповіді на нові американські атаки. Якщо після виборів переговори офіційно оголосять проваленими і одразу станеться атака на американський корабель, базу чи великий танкер – ймовірність різко зросте.

І звичайно, я розповім про ймовірність такого сценарію, як я це оцінюю. На сьогодні я дав би приблизно 30-40% імовірності наземної операції до кінця року. Це вже не маргінальний сценарій, оскільки США перекидають приблизно 9 тис. додаткових військових, третю авіаносну компоненту та амфібійну групу, а варіанти захоплення іранських островів раніше вже реально розглядалися.

Ймовірність сухопутної операції для мене піде вище 60%, якщо одночасно з’являться хоча б 2-3 пункти, про які я згадував щойно у факторах, на які варто звертати увагу. І спрацювання кожного фактору – це додаткове зростання ймовірності сухопутної операції.

Якщо вам цікавий такий контент, підписуйтесь на телеграм-канал та youtube-канал.

Доступ до прикладного інвестиційного контенту:

• Прикладна і розширена аналітика
• Угоди в реальному часі (із поясненням логіки та обговоренням)
• Склад моїх портфелів та перспектив для угод
• Пряме спілкування
• Цикл матеріалів із власного досвіду “Свідомий інвестор” (в розробці)
• Регулярні практичні матеріали

Мій брокер фондового ринку:

Freedom24 (інвестую із цим брокером уже більше 5 років) – ліцензований брокер, із простою реєстрацією, зручною інвестиційною платформою та україномовною підтримкою.
Прямий доступ до акцій, ETF та опціонів на американських, європейських і азійських ринках.
Реєструючись за цим посиланням, ви отримаєте у подарунок акцію однієї із публічних компаній (детальніше тут).

Інвестування завжди пов’язане з ризиком втрати капіталу

Найкраща криптобіржа, якою я користуюсь:

Відкрити рахунок на Bybit із бонусами за реєстрацію>>>

Реєструючись за цими посиланнями, ви не тільки отримуєте знижки і бонуси, але і підтримуєте розвиток проекту Capitalizator UA!

💰 Безкоштовний веб застосунок “Розумні Гроші”>>>

🤖 Алгоритмічний трейдинг і торгові боти – AlgoTrading UA>>>

Відео версія:

Дякую вам за увагу і до зустрічі у наступних дописах. З повагою, Олександр Янчак. Capitalizator UA.