Розпад Західної Римської імперії не був одномоментною подією, а являв собою поступовий процес інституційної деградації, фінансового виснаження та інших ознак імперського циклу.
Так, це було давно, але для сучасного інвестора цей історичний прецедент є унікальним прикладом, що відбувається із різними класами активів під час структурних змін світового порядку.
Зміни імперій відбувалися раніше, і будуть відбуватися у майбутньому, тому, кожен інвестор повинен думати не тільки про заробіток через інвестування, але й про збереження цінності на випадок глобальних «чорних лебедів».
У цьому дописі ми розглянемо активи які втратили свою цінність після розпаду імперії, і ті, що зберегли її, а часто і примножили. І розглянемо це у контексті сучасного світу, щоби кожен міг провести стрес тестування власного інвестиційного портфелю.
Почнемо із активів, які втратили власну цінність. Нікого не здивую, коли скажу, що першим таким активом були фіатні гроші. Зростання військових видатків, державні субсидії та неефективне бюджетування змусили імператорів вдатися до систематичного розмивання вмісту дорогоцінних металів у монетах. Тобто, це була фактична девальвація.
За правління Септимія Севера денарій був девальвований до 51,5% вмісту срібла. Під час Кризи третього століття деградація грошей узагалі набула катастрофічного характеру – вміст срібла в антонініані впав з 36% у 253 році до мізерних 2,4% у 268 році, а денарій за правління Галлієна містив лише 4% срібла.
Імператор Авреліан спробував стабілізувати систему шляхом випуску нових монет, які декретом оцінювалися у 2,5 рази вище за попередні номінали. Це стало яскравим прикладом інфляційного фінансування та спровокувало тимчасове вилучення державою ліцензій у банків, які відмовлялися приймати сурогати.
Наприкінці третього століття інфляційна спіраль переросла в гіперінфляцію. Якщо у 284 році інфляція становила близько 5% на рік, то до 294 року ціни зросли у 14 разів порівняно з епохою Августа, а до 301 року – у 70 разів, досягнувши показника річної гіперінфляції у 35%. Відповідно, населення повернулося до бартеру та натурального господарства, і навіть держава була змушена перейти на збір податків виключно в натуральній формі.
Сучасна фінансова система, заснована на фіатних грошах має ті ж самі вразливості. Коли уряди вдаються до агресивного пом’якшення монетарної політики та масштабного збільшення грошової маси, це звичайно спричиняє зростання інфляції. Більше того, друкувати гроші зараз значно простіше ніж було у Римі, зараз це робиться умовно натисканням кнопки.
А другий нюанс – останні кризи уряди вирішують заливанням грошима. Це просто, але не вирішує проблему загалом, а просто відтягує і підсилює потреби у вливаннях на наступних кризах. Для прикладу, грошовий агрегат М2 на бульбашці доткомів зріс на 5-6%, тобто, трішки більше умовної норми (маю на увазі зростання ВВП + утримання інфляції на низькому рівні). На світовій фінансовій кризі 2008 – зростання уже було на рівні 10,3%, а під час пандемії уже майже на 27%. Якщо екстраполювати динаміку на наступну кризу, то грошова маса зросте на 50-100%, або й більше.
Другим активом, який втратив вартість була міська житлова та комерційна нерухомість. Римський ринок нерухомості відрізнявся високою спекулятивною активністю. Наочним прикладом вразливості цього сектору була фінансова криза 33 року н.е.. На тлі тривалого періоду низьких ставок кредитування, капітал активно перетікав у земельні спекуляції. Коли уряд імператора Тіберія різко скоротив державні витрати для формування профіциту бюджету, а золото та срібло почали вимиватися з імперії на закупівлю східного люксу, виник дефіцит ліквідності.
Масове відкликання кредитів для купівлі землі спровокувало кредитне стиснення. Боржники кинулися продавати майно, що призвело до колапсу цін. Коли великі торгові доми оголосили дефолт перед провідними банками, почалася паніка. Кризу вдалося зупинити лише через пряме державне втручання: Тіберій виділив 100 мільйонів сестерціїв для надання безвідсоткових позик під подвійне забезпечення нерухомістю. Таке собі, римське кількісне пом’якшення.
Але якщо у 33 році ринок нерухомості врятувала державна ліквідність, то під час фінального колапсу імперії міська нерухомість знецінилася безповоротно. Коли центральна влада ослабла, а фінансування міст припинилося, Рим зіткнувся з системним колапсом комунікацій. Знамениті римські акведуки були перерізані варварами або просто зруйнувалися через відсутність ремонту, позбавивши мегаполіс води. Централізована каналізація перестала працювати. Припинилося регулярне постачання зерна, і за кілька десятиліть населення Риму скоротилося з мільйона жителів до кількох десятків тисяч. І звичайно, у цих умовах міська нерухомість швидко знецінилася.
Сьогодні комерційна та житлова нерухомість у великих містах вважається еталоном надійності. Але розглянутий історичний прецедент б’є по головній ілюзії сучасного інвестора. Рим довів – цінність нерухомості як мінімум на 90% складається з інфраструктури, безпеки та платоспроможного попиту навколо неї.
Розпад Риму показує інвесторам фундаментальне правило – купуючи міські квадратні метри, ви насправді купуєте стабільність держави, яка ними керує. Якщо є сумніви у стабільності системи – інвестиції в міські «бетонні метри» стають величезним ризиком.
Наступний актив – це боргові зобов’язання. Під час фінального розпаду Західної Римської імперії кредитна система повністю ліквідувалася. Банкіри зникли як клас, оскільки через тотальне псування монети й гіперінфляцію кредитування в державних грошах втратило сенс – ніхто не хотів позичати активи, які знецінювалися щомісяця. До того ж, економіка регресувала до бартеру і навіть податків у натуральній формі.
Окрім цього, судова система втратила здатність примусово виконувати приватні контракти на завойованих територіях, тому борговий ринок повністю зник. Будь-які паперові кредитні вимоги перетворилися на порожній звук, оскільки стягнути борг в умовах варварських королівств без наявності приватного військового ресурсу стало юридично неможливо.
Тому, сучасному інвестору, орієнтованому на облігації, варто пам’ятати, що довгострокові боргові вимоги є життєздатними лише доти, доки держава здатна забезпечити стабільність національної валюти та жорсткість судового виконання. У разі системного транзиту або інституційного вакууму власники боргових зобов’язань втрачають усе, оскільки номінальні вимоги повністю знецінюються, а реальні активи, які є завдатком, опиняються в руках тих, хто контролює їх фізично.
Наступне – це глобальна логістика і торгівля. Та спершу, запрошую вас підписатися на мій телеграм канал по інвестуванню, де я публікую тільки прикладну аналітику, актуальні дані, ділюся своїми ідеями та обговорюємо різноманітні інвестиційні питання.
У часи розквіту, Рим створив першу в історії складну глобальну мережу постачання. Торгові кораблі курсували за чіткими графіками – Єгипет та Туніс забезпечували столицю мільйонами тон зерна, Іспанія постачала оливкову олію та срібло, Галлія – вино, а з Далекого Сходу через Шовковий шлях ішли спеції та шовк. Ця система трималася на трьох китах – абсолютній безпеці морських шляхів (завдяки римському флоту, який знищив піратство), єдиному правовому полі та розвиненій дорожній інфраструктурі.
Коли Західна Римська імперія почала розпадатися, ця глобальна логістична мережа зазнала катастрофічного розриву. Головний удар стався у 439 році н.е., коли племена вандалів захопили Карфаген – ключовий логістичний хаб Північної Африки. Вандали створили власний потужний флот і заблокували морські шляхи, розпочавши епоху піратства та морських блокад.
А це призвело до тотального дефіциту і голоду, до локалізації і примітивізації виробництва та руйнуванню дорожньої інфраструктури.
Сьогоднішні глобальні ланцюги постачань, що працюють за принципом мінімальних складських запасів (just-in-time), мають аналогічну вразливість. Геополітична фрагментація, санкційні війни, блокади морських проток та руйнування міжнародного транспортного права здатні миттєво паралізувати складні виробництва, знецінюючи капітал компаній, які критично залежать від транскордонної логістики. Це зачепить весь глобальний бізнес, технологічні та транскордонні компанії, які мають складні ланцюги постачання.
Але, були активи які зберегли або навіть примножили свою вартість. По-перше, це золотий солід та золото загалом. На противагу тотальному знеціненню срібних та бронзових грошей, золото під час колапсу імперії продемонструвало абсолютну стійкість. Фінансовий фундамент пізньої імперії та Візантії забезпечила грошова реформа Костянтина I, який у 312 році н.е. запровадив золотий солід вагою 4,48 грама.
Кожна така монета карбувалася з золота високої чистоти і маркувалася абревіатурою “CONOB” (Constantinopoli obryzum – чисте золото Константинополя). Візантійський уряд суворо контролював якість монети, вилучаючи та переплавляючи зношені екземпляри для підтримання стандарту чистоти на рівні 95,5%-98%.
Завдяки цьому солід (відомий у Західній Європі як безант) зберігав свою купівельну спроможність та незмінні фізичні характеристики більше 600 років. Солід вільно обертався у варварських королівствах, на арабських ринках та в Індії, виступаючи надійним засобом накопичення та розрахунку в умовах загального дефіциту ліквідності.
У сучасному портфелі фізичне золото виконує ту саму функцію позасистемного стабілізатора. Коли центральні банки друкують трильйони одиниць паперових валют, купівельна спроможність золота на довгострокових горизонтах не просто залишається стабільною, а й часто демонструє зростання реальної цінності капіталу. Воно позбавлене ризику дефолту емітента і є єдиним активом, який беззастережно зберігає ліквідність у зонах глибоких політичних криз та глобальних геополітичних штормів.
Другий актив – це критичні комодітіз. У період руйнування складних економічних систем життєво необхідна сировина з низькою еластичністю попиту стає ключовим елементом збереження вартості. Наприклад, сіль у стародавньому світі була незамінним консервантом, необхідним для заготівлі та транспортування м’яса та риби.
Але, коли імперія похитнулася, а разом із нею порушились ланцюги постачання, сіль стала цінністю і реальним фінансовим активом. Вона стала популярним засобом обміну і елементом збереження цінності. А по деяким даним, римські легіонери отримували зарпалатню у солі, бо не довіряли динаріям, які постійно втрачали вартість.
Але не тільки сіль була таким ресурсом – наприклад, оливкова олія і метали теж зберігали внутрішню вартість. Пшениця також виконувала роль засобу обміну, у ті часи, пшениця мала значення як сьогодні нафта.
Сучасними аналогами критичних комодітіз є енергоносії (нафта, газ), сільськогосподарська продукція базової потреби (пшениця, кукурудза) та стратегічні метали (літій, рідкоземельні елементи). Так, приватний інвестор не може тримати у себе нафту чи газ, але наприклад, срібло, мідь, свинець є повністю доступними.
Наступний актив який вижив – це автономні вілли-латифундії. Римські латифундії – це гігантські сільськогосподарські маєтки. Вони спочатку створювалися на конфіскованих землях захоплених народів і орієнтувалися на високоінтенсивне, товарне виробництво вина, оливкової олії та зерна за допомогою рабської сили.
В умовах занепаду міст та краху грошового обігу латифундії трансформувалися в автономні, укріплені закриті громади. Сенаторська аристократія перетворила свої заміські вілли на захищені резиденції із власними зброярнями, майстернями, сховищами для зерна та приватною охороною. Вони повністю забезпечували себе продовольством і ремісничими товарами, фактично ставши прообразом середньовічного феодального маєтку.
Це і було причиною, чому латифундії виросли. Вони мали повну продовольчу і ресурсну автономію, мали власну приватну армію, створили ефективний соціальний контракт (колонат) і були повністю фінансово незалежні від римських фіатних грошей.
Для сучасного капіталу це підтверджує цінність інвестицій у великі масиви родючої сільськогосподарської землі та об’єкти автономного приміського житла. Такі активи мають внутрішню корисність, забезпечують власника продовольчою безпекою та енергонезалежністю і практично ізольовані від ризиків банкрутства централізованих міських інфраструктурних мереж.
Четверте – це локальна інфраструктура. До речі, якщо вам цікава розширена аналітика, доступ до усіх моїх угод, до складу мого портфелю, прямого спілкування і ще багато іншого корисного – то приєднуйтесь до моєї сторінки на патреон. Також, там зараз у процесі публікація матеріалів «Свідомий інвестор».
Отож, як я згадував раніше, коли руйнується велика система, масштабна інфраструктура гине першою. Тобто, глобальна інфраструктура виявляється занадто великою та складною для світу, який стрімко біднішає.
Але певні елементи матеріального світу не просто вціліли, а стали центрами збирання нової цивілізації. Вижила виключно локальна, масштабована донизу інфраструктура, яка могла функціонувати в межах декількох кілометрів і приносити миттєву, життєво необхідну користь тут і зараз.
Наприклад, це були водяні млини. Вони масово вижили і стали головними центрами переробки їжі, оскільки замінили зниклу дешеву працю рабів механічною енергією річок. Також, це були локальні кузні та майстерні. Ці дрібні виробництва встояли, бо перейшли на переплавку античного металобрухту, забезпечуючи життєво необхідними сокирами, ножами, лемешами для плугів і т.п.
Сюди можна віднести і каменоломні. Вони зберегли роботу, оскільки пропонували дешевий будматеріал для ремонту житла безпосередньо в межах кількох кілометрів. Місцеві гончарні печі. Вони вціліли завдяки відмові від витонченого імпортного посуду на користь виготовлення грубої, але практичної кераміки для повсякденних потреб навколишніх сіл. Тобто, локальні підприємства, які забезпечували базові потреби населення вижили і навіть розвивалися.
Відповідно, сучасна аналогія вказує на перспективність інвестицій у децентралізовану локальну інфраструктуру, в якості страхування. Замість гігантських енергетичних чи промислових конгломератів, критично вразливих до системних криз, вищу стійкість демонструють локальні сонячні мікромережі, регіональні системи очищення води, автономне теплопостачання та малі виробництва, орієнтовані на безпосередній попит конкретної громади.
Наступний актив, який вижив і, як мінімум зберіг цінність – це людський капітал та репутація. Коли державна система руйнується, а її валюта перетворюється на ніщо, відбувається найважливіша зміна в оцінці багатства – більшість звичних активів знецінюється, а на перше місце виходить інше – людський капітал. Під час занепаду Римської імперії найнадійнішим сховищем для інвестицій стали унікальні професійні навички, знання та репутація конкретної особистості.
Наприклад, гарно себе почували носії критичних прикладних знань (лікарі, інженери, архітектори, зброярі). Людина, яка знала, як побудувати млин, вилікувати інфекцію травами чи якісно загартувати залізо для меча, мала абсолютний імунітет. Хто б не прийшов до влади в регіоні – римський магнат чи вождь варварів – йому завжди були потрібні професіонали. Їх не вбивали і не грабували; навпаки, їм пропонували найкращі умови, їжу та захист в обмін на їхню працю.
Продовжувала мати вагу і репутація та «кредитне слово» купців. Коли римське контрактне право перестало працювати, великі торгові гільдії та союзи почали спиратися на інститут особистої репутації. Якщо купець мав ім’я людини, яка ніколи не порушує усної угоди, його слово ставало надійнішим за будь-яку розписку. Купці з бездоганною репутацією могли вести торгівлю та обмінюватися товарами на гігантських відстанях навіть через кордони варварських королівств, оскільки їхнє ім’я було гарантією безпеки для партнерів.
Високо продовжувала цінуватися грамотність та адміністративні навички. У світі, який стрімко занурювався в неписьменність, люди, які вміли читати, писати, вести облік ресурсів та вести переговори (наприклад, колишні римські чиновники та юристи), стали на вагу золота. Нові варварські королі, які захоплювали римські землі, не вміли керувати складними господарствами, тому вони масово наймали освічених римлян для збору податків, ведення дипломатичного листування та створення законів.
І це, як на мене, дуже важливо. Римська катастрофа б’є по головній ілюзії сучасного інвестора – ілюзії того, що багатство визначається лише розміром брокерського рахунку чи кількістю нерухомості. Рим довів – найкращі інвестиції під час системної кризи – це інвестиції у власну голову та соціальний капітал.
Якщо, суто гіпотетично, завтра вимкнеться інтернет, закриються біржі чи анулюються банківські рахунки, ви залишитеся лише з тим, що вмієте робити руками й головою, та з людьми, які вам довіряють.
Тому, диверсифікуйте свій портфель інвестиціями у власну експертність (наднадійні, прикладні навички, які потрібні людям за будь-яких умов) та будуйте міцні соціальні зв’язки. Ваша репутація, особистий бренд та коло людей, готових вести з вами справи на чесне слово – це єдиний актив, який неможливо конфіскувати, спалити чи знецінити жодною інфляцією у світі.
Якщо вам цікава така тематика, підписуйтесь на телеграм-канал та youtube-канал.
Інвестування завжди пов’язане з ризиком втрати капіталу
Реєструючись за цими посиланнями, ви не тільки отримуєте знижки і бонуси, але і підтримуєте розвиток проекту Capitalizator UA!
💰 Безкоштовний веб застосунок “Розумні Гроші”>>>
Відео версія:
Дякую вам за увагу і до зустрічі у наступних дописах. З повагою, Олександр Янчак. Capitalizator UA.
Більшість роздрібних гравців оцінюють власні інвестиції виключно за недавньою прибутковістю, і тим самим будують для…
Коли ми говоримо про інвестиції в дорогоцінні метали чи рідкісні монети, головний страх будь-якого інвестора…
Сучасний геополітичний аналіз часто грішить спрощенням, концентруючись на видимих інструментах сили – військовій силі, торговельних…
Фінансові ринки за своєю природою є складними адаптивними системами, і фінансовий результат кожного окремого учасника…
Інвестиційне колекціонування монет - це своєрідний інвестиційний ринок, який має, без перебільшення, величезний потенціал. Але,…
Сучасний фінансовий світ побудований на фундаменті максимальних спрощень. Так, спрощення полегшують вхід масового інвестора на…
