Серед інвесторів існує популярний погляд, що зараз дуже хороший час для купівлі китайських акцій, і якщо поглянути на коефіцієнт відношення ціни до прибутку високо капіталізованих компаній із індексу FTSE China 50, то цей показник рівний 9,31 – що є дуже привабливим значенням. Для прикладу, у S&P 500 цей показник рівний 29, тобто, китайські компанії у три рази дешевші за американські.
Проте не все визначається цим показником, інакше, інвестори б масово заносили свої гроші у китайські компанії, але так не відбувається, відбувається зворотна ситуація – інвестори масово виводять гроші із китайського ринку.
Тому, у цьому дописі я пропоную пройтися по реальному стану економіки Китаю та її перспективам, щоби ви могли зробити власний висновок – чи варто ризикнути і вкласти гроші у китайські акції, чи все ж таки, ризики занадто високі.
На сьогоднішній день, Китай є другою економікою світу. Але, так було не завжди, не вдаючись глибоко у історію, бо це не тема допису, Китай був доволі бідною аграрною країною і почав свій ріст із приходом Ден Сяопіна у 70х роках. Він почав запроваджувати спеціальні економічні зони, де було дозволено щось типу ринкового капіталізму.
Це були локальні точки експериментів Китаю із капіталізмом, такі експерименти були локалізовані на всякий випадок, щоби можна було швидко все повернути назад до комунізму. Але, цього не прийшлось робити, оскільки ці економічні зони показали себе навіть краще, ніж очікувало партійне керівництво.
Наступником Ден Сяопіна був Цзян Цземінь (прийшов до влади у 1989), який продовжив розвиток цієї політики, що сприяло ще швидшому розвитку економіки і зростання ВВП. Після нього, у 2002 році до влади прийшов Ху Цзіньтао, при ньому Китай отримав ще одне десятиліття швидкого зростання, і саме при ньому, у 2011 році Китай перегнав Японію і став другою економікою світу.
А у 2012 році до влади прийшов Сі Цзіньпін, якого також вважали ринковим реформатором. І спочатку так і було, але із 2017 року він почав скасовувати деякі реформи і збільшувати державний контроль над економікою.
Це призводило до того, що у Китаї зростала частка державних компаній, і вже у 2019 році державні компанії складали 60% від капіталізації усього ринку. А це призвело до виникнення ряду великих проблем у економіці, які ми розглянемо далі.
Узагалі, усю суть Китаю дуже гарно демонструє графік рівня свободи – на осі Х у нас багатство держави (ВВП на душу населення), а по осі Y – права громадян (це певний індекс по шкалі від 0 до 1).
При нормальному розподіленні у середньому, чим багатша країна, тим більша прав мають громадяни і навпаки, чим бідніша – тим менше прав. Але Китай має зовсім інший вимір, він відносно багата країна, але громадяни мають дуже низькі права. Ніби громадяни Китаю нас не мають цікавити, але справа у тому, закордонні інвестори мають ще менші права, ніж місцеві громадяни.
Але все ж таки, на чому зростає економіка Китаю? Як це часто відбувається – на зростанні боргів. Із 2010 року до 2023 державний борг виріс від 34% від внутрішнього валового продукту до майже 84%.
Але це тільки вершина айсбергу, бо є ще місцеві борги. Центральна влада Китаю ставить обмеження на можливості брати борги місцевим органам влади, щоби загальний державний борг не розростався. Але провінції знайшли способи як обійти ці обмеження.
Місцеві уряди створювали дочірні компанії та спеціальні фінансові структури, відомі як «місцеві фінансові платформи», для залучення капіталу. Ці структури брали позики та випускали облігації, що не відображалися як офіційний борг місцевої влади, хоча фактично були забезпечені їхніми активами та майбутніми доходами.
Відкритих повних даних немає, але за оцінками експертів у 2022 цей борг виріс до 11,3 трильйони доларів США.
І сумарно, якщо взяти повний борг, то його показник зростає до неймовірних 287,8% від ВВП. Хоча, знову ж таки, в реальності, повний борг Китаю невідомий, і як правило, якщо дані приховують, то такі дані є набагато гіршими від тих, які виходить порахувати.
Узагалі Китай має великі проблеми із публічною статистикою, після приходу до влади Сі Цзіньпіня кількість доступних економічних даних Китаю постійно зменшується. Це як мінімум викликає недовіру інвесторів і зменшення притоків капіталу, але про це трішки далі у дописі.
Давайте поглянемо на інвестиції у Китай. Якщо взяти внутрішній ринок, то основна інвестиція для громадян Китаю – це нерухомість. Це пов’язано із тим, що по-перше не було якихось альтернатив для інвестування (бо є багато обмежень), а по-друге – держава потужно стимулювала цей сектор. Що, як ви знаєте призвело до появи бульбашки на ринку нерухомості, звичайно, не без участі жадних забудівельників і партійної політики.
Узагалі ця криза дала відлуння на весь інвестиційний клімат Китаю та його економіку. Це доволі сильно відчув фондовий ринок Китаю, який торгується на рівнях десятирічної давності, в той час, коли, наприклад, індекс S&P500 оновлює свої історичні максимуми.
Ця криза призвела до суттєвого здешевлення китайських акцій, як видно оцінка китайських компаній дуже низька – китайські компанії приблизно на 60% дешевші за американські. Інвестори масово виходять із Китаю, включаючи і внутрішніх, а це призводить до суттєвої різниці у капіталізації американського і китайського фондових ринків, і на даний момент, різниця у капіталізації досягла рекордних 38 трильйони доларів.
Яскраве продовження теми – після піку у 2021, сумарно на китайському фондовому ринку було стерто 6 трильйонів доларів. А це усе означає, що настрої інвесторів відносно Китаю знаходяться на самому дні.
Іноземні інвестори масово продають Китай, так як не вірять у його ріст. При чому, знову ж таки, не тільки іноземні інвестори, але і місцеві також хочуть виводити власні гроші за межі Китаю.
А це є проблема, яку потрібно якось компенсувати. Для цього центральний банк друкує гроші – у 2023 році баланс центрального банку Китаю зріс на 844 мільярди в доларовому еквіваленті. Але навіть незважаючи на такі масштаби, цього усе одно не достатньо. Китай додатково розглядає надання пакету допомоги фондовому ринку на 278 мільярдів доларів.
Усі ці дії призвели до відставання Китаю серед інших ринків, що розвиваються – і графік який ви бачите гарно це демонструє. На ньому зображена динаміка китайського індексу та індексу ринків, що розвиваються, але без Китаю.
І якщо ви інвестуєте у ринки, що розвиваються, то майте на увазі, що інвестуючи у ETF такого класу (наприклад фонд EEM на базі індексу MSCI Emerging Markets Index) – ви купуєте портфель із надто великим об’ємом китайських компаній.
На даний момент, вага китайських компаній у індексі становить більше 25% усього індексу, і це тягне вартість усього фонду вниз.
Але тут є позитивні рішення, є такий ETF під тікером EMXC – туди входять акції ринків, що розвиваються, але без Китаю. І як видно по графіку, він доволі жваво випереджує повний фонд акцій ринків, що розвиваються – за останні кілька років, це майже 25% різниці.
Та китайці не сидять на місці, вони пробують боротися із падінням ринку – вони навіть забороняли короткі продажі акцій, але і це майже нічого не дало.
Окрім того, основний рушій китайської економіки, а саме – виробництво, починають масово залишати міжнародні корпорації. Вони просто не хочуть ризикувати своїми ланцюжками поставок із-за дій Китаю, і часто переїжджають у Індію.
А ще Китай має проблеми із населенням – воно старіє, і не вистачає молодих людей, щоби утримувати старше покоління. І що року стає тільки гірше.
Динаміка росту мала доволі довгий тренд на спадання, але вперше за 61 рік населення Китаю почало скорочуватися у 2022 році. А це серйозна перепона для росту, можливо навіть на десятиліття вперед.
Одна із сторін цієї проблеми – це криза споживання. Зниження споживання призводить до зниження рівня ВВП, скорочення виробництва, зниження доходів бізнесу (і відповідно найманих працівників), зменшення податкових надходжень, зростання дефіциту бюджету і так далі.
Та сюди можна добавити ще й високий рівень безробіття у Китаю. Якщо загальний рівень ще більш-менш, він знаходиться біля 5%, то серед молоді цей показник критичний – це більше 20% по останнім даним.
Одна із основних причин, що призвела до такого рівня безробіття – це політика партії щодо нульового ковіду. Вона мало сильні негативі економічні наслідки – багато бізнесів просто закрилися, ланцюги поставок розірвалися, що сповільнило загальний економічний ріст і відповідно, зросло безробіття.
А ще на рівень споживання вплинула криза нерухомості у Китаї. Нерухомість складає приблизно 70% усього достатку домогосподарств, це дуже високий показник, тому, коли ціни на нерухомість рухнули, це дуже сильно вдарило по добробуту споживачів.
Та й узагалі у Китаї спостерігається зникнення середнього класу. А це призводить до того, що формується дефляційне середовище.
Це яскраво показує індекс споживчих цін у Китаї, який крутиться біля нуля із регулярним заходженням у зону негативних значень. Це якраз і демонструє слабкий попит на товари на рівні домогосподарств.
Тобто, споживачі мають доволі песимістичний погляд на майбутнє, вони надають перевагу зберігати кошти, а не витрачати.
А це призводить до того, що багато бізнесів змушені продавати товари із власних запасів по дешевшій ціні. Може здаватися на перший погляд, що це добре, особливо коли ми звикли до високої інфляції, але насправді, дефляція значно гірше за інфляцію.
Справа у тому, що підприємства заробляють менше прибутку, це призводить до зменшення зарплат працівників і навіть звільнень. Тому, домогосподарства отримують ще менше грошей, і відповідно – ще зменшують споживання.
І так цей процес закручується все глибше і глибше, він навіть має свою назву – дефляційна спіраль.
Щоби її не допустити, Китай звичайно проводить стимулювання. Те що вони роблять, дуже гарно видно, якщо подивитися на структуру їх ВВП. Особливо цікаві кризові роки – це пандемійний 2020 рік, і 2022 рік – коли Китай запустив програму нульового ковіду.
Чітко видно, що одним із найбільших складників ВВП за ці роки є інвестиції, або, якщо правильно їх назвати – то вийде, що це просто збільшення боргу (про який я написав у першій частині допису). І все ніби добре було би, якщо говорити про ефективну економіку.
Але, нагадаю, що 60% капіталізації китайського ринку є у державній власності. Такі компанії є не ефективні і часто збиткові. Тобто, відчутного повернення прибутку на ці інвестиції не буде, а із великою ймовірністю ці інвестиції будуть збитковими.
У чому проблема держкомпаній Китаю? Їх насправді достатньо.
По перше, це неефективність бізнесу. Там де втручається держава у бізнес, а особливо партія, зникає конкуренція і ринкова економіка. Це приводить, як правило, до більших витрат, нижчої продуктивності та меншої якості продукції.
Сюди ж входить і перевиробництво. Спочатку компанії перенасичують внутрішній ринок, а потім це саме відбувається із експортом. Наприклад, різке зростання експорту автомобілів.
Та ж сама картина є у виробництві сталі, випуск сонячних панелей, акумуляторів і так далі. Але кожна держава починає захищати власних виробників, тут з’являються високі мита, додаткові податки і навіть повна заборони на імпорт. А вироблена і непродана продукція поступово старіє і втрачає вартість на складах у Китаї.
По друге – це бюрократія. Вона призводить до повільного прийняття рішень. Компанії обтяжують різні урядові правила і процедури. Це також відсутність будь-якої гнучкості і адаптивності, що притаманні приватним компаніям.
Наступне, це – державний контроль і пряме втручання в діяльність компанії. Це може спотворити ринки, обмежити конкуренцію та перешкоджати ефективній діяльності компанії.
Хороший приклад цього – це вихід у Китаї закону про національну розвідку, який зобов’язував усі китайські технологічні компанії допомагати китайській розвідці.
Це негативно вплинуло на такі компанії, як ZTE і Huawei – вони попали під сильні обмеження у США, і частково у Європі. І немає гарантії, що схожі закони з’являться у майбутньому у інших секторах чи компаніях.
Можливо щось у майбутньому китайської економіки і поміняється, але на даний момент позитиву у цьому напрямі не видно. Китай все глибше поглинається у боргову кризу, а з іншої сторони активізувались дефляційні процеси.
Та й узагалі, вкладати у фондовий ринок країни, де існує комуністичний режим є доволі ризиковою справою, оскільки у будь-який момент, по бажанню партії ваша інвестиція може перетворитися в нуль.
Тобто, інвестиції в Китай варто розглядати тільки як венчурну інвестицію, із розрахунком, що можна втратити усе.
Китай може бути цікавою інвестицію, але за умови присутності на ринку декількох факторів. По-перше, це позитивний інвестиційний клімат Китаю, коли він появиться, інвестори знову почнуть заводити кошти на їх фондовий ринок.
По-друге, присутність на глобальному ринку ліквідності – це забезпечує бажання інвесторів більше ризикувати і шукати більші можливості заробити, тобто, у такі моменти ризикові активи (куди входять ринки, що розвиваються) отримують реалізацію свого потенціалу до росту.
По-третє, це пошук секторів, що мають потенціал швидкого росту. Тобто, щоби ризики повністю перекривались потенціалом прибутку. Востаннє таким сектором були інтернет компанії Китаю, але чи будуть вони таким драйвером у майбутньому, поки важко сказати.
А можливо Китай узагалі більше не буде актуальним для інвестування, наприклад, та ж Індія активно наступає на п’яти Китаю у інвестиційній привабливості.
Якщо вам цікава така тематика, підписуйтесь на телеграм-канал та ютуб-канал.
ТОП криптобіржі, якими я користуюсь:
Біржа Binance із 20% знижкою на комісію>>>
Біржа OKX із 20% знижкою на комісію>>>
Біржа Bitget із 20% знижкою на комісію>>>
Відкрити рахунок на Bybit із бонусами до 30 000 USDT>>>
Брокер фондового ринку №1 в світі:
Interactive Brokers із бонусом до 1000$ >>>
Реєструючись за цими посиланнями, ви не тільки отримуєте знижки і бонуси, але і підтримуєте розвиток проекту Capitalizator UA!
Відео версія:
Дякую вам за увагу і до зустрічі у наступних дописах. З повагою, Олександр Янчак. Capitalizator UA.