Війна в Ірані затягується, Ормузька протока залишається проблемою, нафтогазові об’єкти Близького Сходу знаходяться під ударами, чи як мінімум у зоні ризику, тобто, світ постає під можливістю зайти у реальну енергетичну кризу зі всіма наслідками.
При чому, виглядає так, що штати не можуть впоратися із проблемою, тобто, війна в Ірані має усі підстави стати затяжною. США пробує якось вирішити проблему обхідними шляхами, навіть знімають санкції та обмеження із різних маргінальних країн, але це немає особливого ефекту, оскільки не покриває втрат обсягів постачання.
Тому, інвестор має бути підготовленим до такого сценарію, тобто, враховувати ризик затяжної енергетичної кризи. Світ неодноразово уже проходив через енергетичні кризи, і у цьому дописі ми розглянемо основні такі епізоди. Ми поглянемо що було спільного у цих нафтових кризах, чим вони відрізнялися, а також, розберемо, що можна очікувати у даний час.
Я буду розглядати тему відносно США – причина проста, по-перше, там найбільше сконцентрований інвестиційний капітал, а по друге – події в штатах повністю показові для усіх інших розвинутих країн. А тепер до справи, і почнемо коротко із огляду безпосередньо нафтових криз.
Загалом, перша нафтова криза почалася в жовтні 1973 року, коли країни ОПЕК оголосили ембарго на постачання нафти країнам, які підтримали Ізраїль у війні судного дня. Скорочення ринку тоді склало орієнтовано 10-14% (по різним розрахункам), а реальний дефіцит склав 7-9%.
А це відповідно призвело до практично миттєвого зростання вартості нафти із 3 доларів за барель до 10, і у наступні роки вартість нафти теж продовжувала зростати практично до 12 доларів. Тобто, нафта виросла в ціні фактично вчетверо.
Наступною була нафтова криза 1979 року, чи як її ще називають – другий нафтовий шок. Причиною стала Ісламська революція в Ірані, яка призвела до різкого скорочення видобутку нафти в цій країні, і на певний час, експорт нафти узагалі зупинився повністю. Фактично, зі світового ринку нафти зникло 7% пропозиції, а дефіцит склав приблизно 4-5% від потреби. Це також відобразилося на вартості нафти – ціна бареля зросла з приблизно $15 у 1978 році до майже $40 у 1980 році, тобто, виросла більше ніж у 2,5 рази.
Наступне крупне зростання нафти відбулося у 2008 році, чи точніше, тривало до 2008 року. Причини зростання нафти були зовсім інакші – вони пов’язані із двома факторами. Перший, це фізичний дефіцит, в основному який виник із-за швидкого промислового розвитку китаю та Індії. А другий, це – спекулятивний. У ті часи дуже популярними стали фонди, які інвестували у різні товарні активи, серед який була і нафта, і це теж сильно піднімало її вартість.
До речі, багато хто не чув про цей проблемний період, у контексті енергетичної кризи, а причина у тому, що світова фінансова криза затьмарила енергетичну своїм масштабом, тому, про енергетику майже ніхто не говорив. Але, при цьому, нафта за 6 років виросла у 7 разів – із 20 доларів у 2002 році до більше 140 доларів у 2008.
Переходимо до спільного, що було у цих нафтових кризах. Найпершим можна відзначити, звичайно, інфляцію. У всіх трьох випадках різке дорожчання нафти ставало тригером для загального зростання цін. Енергоносії закладені в собівартість майже кожного товару, тому інфляційний тиск був, м’яко кажучи, відчутним.
До жовтня 1973 року CPI (індекс споживчих цін) становив приблизно 3%, а після ембарго він злетів більше до 12% у грудні 1974-го. І це вперше в історії США ціни зростали одночасно з падінням економіки та зростанням безробіття. Це явище назвали стагфляцією.
У 1979 році інфляція злетіла з 9% на початку 1979 року до історичного максимуму 14.5% у березні 1980 року. При чому, тут нафтова криза уже наклалася на зростання загальної інфляції. Тобто, енергетична складова була лише частиною проблеми. Тоді домінувала ще й «базова інфляція» – ціни на послуги та товари без урахування їжі та енергії зростали майже так само швидко, як і нафта. А нафта просто додала зростання.
До 2008 року відповідно, інфляція теж зростала – вона збільшилася із 1,5% у 2006 році, до 5,5% у 2008. Але що цікаво, «базова інфляція» залишалася відносно стабільною – вона навіть не досягла рівня у 3% на піку. Тобто, фактично уся інфляція йшла виключно від нафтового сектору.
Ще один спільний економічний фактор нафтових криз – це зростання безробіття. Це таке собі це дзеркало того, як енергетичні шоки проникають у реальний сектор економіки. Якщо інфляція б’є по гаманцях фактично одразу, то ринок праці реагує з певною затримкою, але значно болючіше.
У 1973 році безробіття підскочило із рівня менше 5% до 9%. Тобто, нафтове ембарго зруйнувало стабільність ринку праці, оскільки енергомісткі галузі (автопром, авіація, важка промисловість) опинилися в ситуації високих витрат. А це змусило компанії скорочувати виробництво, оскільки попит суттєво знизився, і це відповідно викликало хвилю масових скорочень працівників.
Період нафтового шоку 1979 є унікальнішим, оскільки високе безробіття було не лише наслідком нафтового шоку, а й свідомим результатом боротьби з інфляцією. У 1979 році безробіття становило менше 6%. А уже після нафтового шоку і політики ФРС (про яку ми поговоримо далі), воно почало стрімко зростати, досягнувши піка в майже 11% у листопаді 1982 року.
У 2008 році нафта була лише однією із проблем, але її роль у зростанні безробіття часто недооцінюють – в більшості усі вважають проблему бульбашку нерухомості як основну. В середині 2007 року безробіття було на рівні 4.5%, а до жовтня 2009 року воно досягло 10.0%. Стрибок ціни на нафту до $147 у першій половині 2008 року став фактично «останньою краплею» для багатьох домогосподарств, які вже ледве сплачували іпотеку. Витрати на транспорт «з’їли» залишки платоспроможності. І це був один із важливих тригерів лускання бульбашки на ринку нерухомості.
Наступний спільний фактор – це монетарна політика. ФРС, та інші центральні банки по світу, були змушені піднімати відсоткові ставки, щоб зупинити інфляцію. Це здорожчувало кредити та «стискало» фондовий ринок.
У період з 1973 політика ФРС була непослідовною – вони то піднімала ставки, щоб збити інфляцію, то різко опускали їх, як тільки починало зростати безробіття. Тобто, ФРС намагалася балансувати між двома вогнями, але в результаті програла по обох показниках.
Ставка ФРС піднялася з 6% у 1973 році до 13% у 1974-му, але як тільки економіка увійшла в рецесію, комісія швидко почала знижувати ставку. Вони виправдовувалися, що інфляція була викликана «немонетарними» факторами (цінами на нафту, діями профспілок), тому ФРС не має нести відповідальність за стабільність цін.
У 1979 ФРС очолив Пол Волкер, інфляція була вже поза контролем. Він зрозумів: щоб врятувати долар, потрібно «зламати» інфляційну психологію населення, навіть ціною глибокої рецесії. Волкер оголосив, що ФРС більше не буде фокусуватися на відсотковій ставці. А змість цього вони перейшли до таргетування грошової маси (монетаризм). Це дозволило ставкам злетіти до небес.
При цьому, у 1981 році ставка досягла практично 20%. Кредитування фактично зупинилося. Але саме такі дії заклало фундамент для періоду низької інфляції на наступні 40 років.
Ситуація у 2008 році була дзеркально протилежною. ФРС боялася не інфляції, а дефляційного колапсу. Стрибок цін на нафту до $147 на початку року був сприйнятий лише як тимчасовий шум, тобто, ставки піднімалися плавно із 1% у 2004 до 5,25% у 2007.
Наступний спільний фактор – це рецесія. Після кожної нафтової кризи відбувалася рецесія, оскільки, як ми вже розглянули – енергія прямо впливає на стан економіки.
І, один із самих цікавих спільних факторів – це поведінка фондового ринку, оскільки кожна з цих криз супроводжувалася обвалом S&P 500. До початку кризи 1973 року американський ринок був перегрітий групою акцій «Nifty Fifty» (50 найпопулярніших компаній, як-от McDonald’s, Xerox, Disney), які торгувалися з космічними P/E близько 40–60 (хоча зараз, дехто вважає такі значення виправданими). За цей період індекс S&P 500 знизився на 56% у реальній вартості, із врахуванням інфляції – це була реальна катастрофа для інвесторів.
Період із 1979 року був теж важким – цей час називали «Смерть акцій» із-за обкладинки одного із популярних фінансових журналів того часу. Ринок вже не падав так стрімко, як у 1973-му, а рухався у «боковику» із постійним зниженням реальної вартості. Просадка тоді склала в піку цього періоду 28%.
При чому, P/E індексу S&P 500 опустився до історичних мінімумів – до близько 7–8. Це був час неймовірних можливостей, але паніка та високі ставки відлякували масового інвестора.
У 2008 році фондовий ринок пройшов через два етапи – поки надувалася бульбашка на ринку нерухомості, фондовий ринок не дуже відчував зростання ціни на нафту. Але коли усі фактори зійшлися, то ринок каменем пішов вниз, впавши в реальній вартості практично на 60%.
При цьому, облігації теж мали схожу поведінку у ці періоди. Що характеризує ринок облігацій під час нафтових шоків, то це боротьба між двома протилежними силами – інфляцією, яка знецінює фіксовані виплати, та рецесією, яка зазвичай змушує інвесторів шукати притулку в надійних державних паперах.
За 1973 рік я не знайшов даних по вартості облігацій, тому взяв дохідність. Як видно, дохідність облігацій зростала практично до 1975 року (тобто їх вартість знижувалася), але це зростання було доволі плавним. І уже із 1975 року почалося зниження дохідності. Я також наклав інфляцію, щоби було видно, ще певний період купонна дохідність облігацій була від’ємною.
І незважаючи на те, що облігації показували себе краще за акції, їх в цей період називали «сертифікатами на конфіскацію капіталу».
А от уже із 1979 року є дані по вартості облігацій і уже видно, що довгі облігації до рецесії знижувалися у ціні, але під час самої рецесії досить гарно себе показували. Хоча загалом, у цей період, якщо тримати облігації, то падіння, у реальній вартості склало 55%, але це без врахування купонного доходу.
У 2008 році ринок облігацій повівся зовсім інакше. Попри те, що ціни на нафту на початку року підштовхували інфляцію вгору, ринок облігацій вже «відчував» наближення системного краху фінансової системи. Хоча, навіть до піку ринку облігації росли у ціні із врахуванням інфляції і купонного доходу, а на активній фазі рецесії облігації показали +50% зростання вартості.
І відповідно, що ще спільного по нафтовим кризам це те, що виграли від них товарні активи. Те що нафта зросла у вартості це зрозуміло, але росли практично усі товарні активи, оскільки із-за інфляції знижувалася вартість долара. Зокрема, гарно видно тренди золота під час нафтових криз, а також, зверніть увагу, що золото, як і інші товарні активи, активно знижуються під час рецесій внаслідок нафтових криз.
Та, були і фактори які відрізняли такі нафтові кризи між собою. Першим хочу відзначити причину криз. Якщо перші два нафтові шоки були кризою пропозиції – нафти просто фізично стало менше. То у період до 2008 причиною був шок попиту та спекуляції. Тобто, швидке зростання Китаю та Індії абсорбувало нафту з ринку, і з іншої сторони усе це підігрівалося спекулянтами.
Чітко відрізнявся стан економіки – якщо під час нафтового шоку 1979 року було фактично присутнє слабшання економіки, то у 1973 і до 2008 року був навпаки її перегрів. Проте, незалежно від різних станів, нафтові шоки усе одно призвели до рецесії.
А ще суттєво відрізнялася енергозалежність. Якщо до 1973 року енергоефективність була дуже низькою, із-за доступної і дешевої нафти, то у 1979 році почалися зміни у цьому питанні, наприклад, почав з’являтися попит малолітражні автомобілі. А у 2008 році уже була присутня досить висока енергоефективність – з’являлася зелена повістка, розвиток електромобілів і т.п.
І по ціні нафти теж була суттєва відмінність. У 1973 році ціна на нафту закріпилася на високому рівні, і трималася там. Після 1979 року відбулося зростання пропозиції нафти, ціна якої знижувалася плавно у ціні. А у 2008 році узагалі відбувся крах попиту, і ціна просто рухнула
Переходимо до самого важливого питання – що варто очікувати зараз.Отож, яка зараз ситуація. По типу шоку – зараз присутній шок пропозиції як у 1973-1979 роках, тобто, кількість нафти на ринку знизилась.
По рівню інфляції – у нас зараз поки ще не видно зростання, оскільки ріст ціни нафти відбувся не так давно. Але якщо поглянути, наприклад, на труфлейшн – тобто дані у реальному часі, то уже видно зростання інфляції. Поки нічого суттєвого, але явний тренд уже присутній.
Хоча для штатів по інфляції є певні нюанси – США є чистим експортером нафти, тобто, вони забезпечують себе повністю і можуть навіть продавати. До того ж, у них тепер присутній фактичний контроль Венесуели з її нафтовим промислом. Тобто, ціна може бути підвищена в штатах, але дефіциту не буде. Це дуже важливо для роботи економіки і стримування інфляції.
Безробіття фактично теж зростає, але впливу нафти ще поки не видно, тут реакція буде із запізненням.
Щодо монетарної політики, то вона навпаки – пом’якшується, тобто, ставка ФРС по трішки знижується, а це зовсім протилежне, що відбувалося раніше. Хоча потрібно зазначити, що у ринкові очікування уже вкладають ймовірність того, що ставку будуть піднімати.
Щодо фондового ринку – то ситуація ближча до 1973 і 2008 року, коли економіка була перегріта. Більше того, поточний стан значно «гарячіший» ніж був тоді, при чому, практично по усім показникам.
Облігації знаходяться під тиском – очікування інфляції та загальна політична нестабільність штатів не призводять до зростання довіри до боргу США. І поки не почнеться активна фаза рецесії, така ситуація скоріш за все буде зберігатися і надалі.
Золото почало відігравати ріст ще до нафтової кризи, як я вже говорив, це суто спекулятивна бульбашка, і поточна ситуація має дуже багато спільного із бульбашкою, яка була надута на нафтовому шоці 1979 року. Результат ви теж бачите.
Так само інші товарні активи почали зростати – але це усе на очікуваннях інфляції. Коли почнеться рецесія усе, як і завжди відкотиться назад. Причина банальна – криза ліквідності, під час кризи усім потрібні гроші, а не активи.
Інше питання яке може з’явитися – чи не призведе таке зростання ціни нафти до рецесії прямо зараз? Загалом, до рецесії уже усе готове, і по багатьом характеристикам економіка штатів уже там, але, ціна на нафту може бути тим тригером, який просто запустить процеси. Та загалом, усе залежить, наскільки довго ціни на нафту затримаються на таких високих рівнях.
Якщо вам цікава така тематика, підписуйтесь на телеграм-канал та youtube-канал.
Доступ до прикладного інвестиційного контенту:
- Прикладна і розширена аналітика
- Угоди в реальному часі (із поясненням логіки та обговоренням)
- Склад моїх портфелів та перспектив для угод
- Пряме спілкування
- Цикл матеріалів із власного досвіду “Свідомий інвестор” (в розробці)
- Регулярні практичні матеріали
Мій брокер фондового ринку:
Freedom24 із можливістю поповнити рахунок криптою>>>
Реєструючись за цим посиланням, ви отримаєте у подарунок акцію однієї із публічних компаній (детальніше тут).
Інвестування завжди пов’язане з ризиком втрати капіталу
Найкраща криптобіржа, якою я користуюсь:
Відкрити рахунок на Bybit із бонусами до 30 000 USDT>>>
Реєструючись за цими посиланнями, ви не тільки отримуєте знижки і бонуси, але і підтримуєте розвиток проекту Capitalizator UA!
💰 Безкоштовний веб застосунок “Розумні Гроші”>>>
Відео версія:
Дякую вам за увагу і до зустрічі у наступних дописах. З повагою, Олександр Янчак. Capitalizator UA.