У наш час, під час перегріву американського ринку і одночасно, погіршення загального економічного фону, все частіше від аналітиків ми чуємо різноманітні пов’язані з тематикою терміни. І їх важливо правильно розуміти, інакше втрачається весь контекст.
Судячи із коментарів, я бачу, що не усі розуміють таку термінологію, дехто не повністю розуміє, а ще дехто думає що розуміє, але це не так.
Тому, у цьому дописі, ми пройдемось по таким термінам, як рецесія, технічна рецесія, депресія, стагнація та стагфляція. Я розкрию їх значення людською мовою, що це таке, як це виглядає в реальності, певні історичні паралелі, а також, що це означає для нас як для інвесторів, і для нас, як звичайних людей.
І починаємо із рецесії. Рецесія – це період спаду в економіці, коли загальне виробництво товарів і послуг зменшується. Простими словами, економіка “стискається”: підприємства виробляють менше, прибутки падають, а люди витрачають менше грошей.
Одна із ознак рецесії є зниження ВВП два квартали підряд. Але загалом, рецесію в штатах офіційно визначає спеціальна організація – національне бюро економічних досліджень. І вони дивляться не тільки ВВП, а ширший спектр даних, як зайнятість, доходи населення, промислове виробництво і т.п., та відносно цього, роблять висновки. Ну і як ви розумієте, рецесія оголошується заднім числом, тобто, офіційне оголошення, що рецесія почалася, відбувається коли рецесія уже йде повним ходом.
Тут важливо розуміти, що рецесія – це не просто якийсь короткий збій чи падіння ринку, а помітний загальноекономічний спад, який зазвичай триває кілька місяців або більше.
У чому проблема рецесії для звичайних людей – із-за того, що компанії знижують витрати, багато людей втрачають роботу, а ті що залишаються при роботі, як правило, отримують меншу реальну зарплати чи навіть переходять на неповний робочий день. А це все веде до зменшення рівня споживання та неспроможності платити по кредитам.
Наприклад, у період останньої глобальної фінансової кризи 2008–2009 років (так званої Великої Рецесії) мільйони людей втратили роботу, заборгували за іпотекою або навіть позбулися житла. За даними МВФ, майже кожна рецесія супроводжується стрибком безробіття, падінням промислового виробництва та інвестицій, а також певним зниженням інфляції.
У чому проблема рецесії для інвесторів – із-за відсутності чи зменшення доходів у споживачів, вони відкладають великі покупки, що знижує попит на товари. А це зменшує доходи бізнесу, і відповідно привабливість інвестицій у такі бізнеси.
Фондові ринки часто різко падають, оскільки інвестори панікують і продають активи – відбувається знецінення акцій і нерухомості. Але паніка – це тимчасове явище, і далі панічне падіння переходить у звичайне падіння із-за фундаментальних факторів, та відсутності можливості купувати акції.
До речі, багато хто вважає, що коли наступить рецесія, то він буде скуповувати акції на падінні, але більшість цього не зробить. І не тому що страшно, причина простіша – не буде за що купувати, доходів не буде, оскільки усі кошти будуть йти на споживання чи обслуговування кредитів (якщо вони є). Більше того, багато кому прийдеться продавати раніше куплені акції в мінус, щоби мати за що жити.
Тому, щоби заробити на рецесії, потрібно бути до неї підготовленим. Це і питання коштів для інвестування, і джерел доходів, і відсутності боргів, і певної фінансової подушки.
Щодо історії рецесій, то це не таке вже і рідкісне явище – вони періодично наступають, так як це є частина економічного циклу. А із останніх сильних рецесій, це була Велика Рецесія 2007–2009 років, яка була особливо важкою: вона тривала 18 місяців, ВВП США впав на 4,3%, а безробіття досягало 10%
Переходимо до технічної рецесії. Загалом, технічна рецесія – це спрощене визначення рецесії як двох підряд кварталів падіння реального ВВП. Важливо розуміти, що це технічне визначення – воно зручне і зрозуміле, але дещо грубе. Воно з’явилося в 1970-х роках і не враховує інших показників, тому іноді може вводити в оману.
Це пов’язано із тим, що ця технічна рецесія не обов’язково є фактичною рецесією. Оскільки просто зниження ВВП два квартали підряд недостатньо для того, щоби повноцінно визначити, що економіка заходить в фазу зниження (хоча найчастіше так і є, але не завжди).
Справа у тому, що при зниженні ВВП, безробіття може бути в нормі (навіть, якщо є невеличке зниження), обсяги інвестицій не обов’язково знижуються і т.п. Тобто, економіка все ще може бути відносно сильною. Хоча, в деяких країнах, поява технічної рецесії одразу визнається як повноцінна рецесія (це наприклад, Канада чи Великобританія).
Давайте розглянемо два приклади. Із останнього, у 2020 році, було два квартали підряд падіння ВВП, але при цьому ринок впав, і дуже швидко відновився – що це було? А це була повноцінна рецесія, так як ВВП обвалився доволі сильно, виросло безробіття, відбувся промисловий спад і так далі. Це проаналізував і підтвердив NBER, а те що ринки почали зростати, практично ще під час рецесії, це уже інше питання. Ринки загалом не визначають рецесію.
Інший приклад відбувся у 2022 році, в першій його половині ВВП скорочувався два квартали підряд, і уже почалися розмови про можливу рецесію. Але ринок праці був у хорошому стані, споживання на високому рівні і інші показники були на нормальних значеннях. Тому, NBER не оголошував рецесію, але і до того ж, пізніше було переглянуто ВВП у сторону збільшення, та вийшло, що і технічної рецесії ніби і не було.
Переходимо до більш страшнішого питання – депресія. Так називають надзвичайно сильну та затяжну рецесію. Якщо рецесія – це відносно короткий спад, то депресія – економічний крах більшого масштабу і тривалості. Формального універсального визначення депресії немає, але зазвичай мають на увазі падіння ВВП на 10% і більше, або економічний спад, що триває роками.
Депресія супроводжується масовим безробіттям, банкрутствами банків і підприємств, різким падінням цін (тобто, дефляцією) і дуже повільним відновленням. Це рідкісне явище: за останні пів століття у розвинених країнах майже не було депресій у повному розумінні цього слова.
Сама відома депресія відбулася у США в 1929-30х роках, вона відома під назвою Велика Депресія. І почалася вона зі обвалу фондового ринку США у жовтні 1929 року та швидко охопила більшість країн. Наслідки були, без перебільшення, катастрофічними: виробництво в США впало приблизно на 30% протягом 1929–1933 років, безробіття досягло близько 25% працездатного населення, ціни на товари знизилися на чверть, а близько третини банків збанкрутували. Люди масово втрачали роботу та заощадження – у 1933 році без роботи був кожен четвертий американець, тисячі сімей опинилися в злиднях.
Тобто, для звичайних людей – це максимально поганий період часу. Це період коли немає роботи, а та що є – низькооплачувана, соціальної допомоги практично немає, банки закриті, навіть якщо у когось були заощадження, то банки призупинили повернення.
Втрата домівок, для тих, хто мав іпотеку або жив в орендованому житлі – у штатах, під час великої депресії мільйони людей жили в тимчасових халупах. Це навіть питання голоду – в штатах були постійні безкінечні черги за безкоштовною їжею.
І для інвесторів це точно не найкращий час, оскільки це багаторічний ведмежий ринок. Під час 1929–1932 років американські фондові індекси втратили майже 90% вартості з пікових значень. Тобто інвестиції, які були варті $1000 у 1929-му, у 1932-му коштували трішки більше $100. А повернутися до докризових рівнів ринок не міг 25 років. Та саме гірше, що такий крах підриває довіру до фінансів та інвестування на покоління вперед.
Тобто, навіть якою б сильною не була рецесія 2008 року (а я особисто її добре пам’ятаю), вона не така страшна, як може бути депресія.
Переходимо до наступного терміну – стагнація. Стагнація – це стан економіки, коли немає помітного зростання, але й відчутного падіння теж немає. Економіка ніби “топчеться на місці”: ВВП або не зростає зовсім, або зростає дуже повільно (ледве-ледве вище нуля). Узагалі, в перекладі stagnation означає “застій”.
Стагнація може тривати досить довго – роками, на відміну від рецесії, яка закінчується відносно швидко. При цьому рівень безробіття підвищений або теж зупинився на високому рівні, інвестиції в економіку слабкі, доходи населення не ростуть. Тобто, економічна стагнація – це тривалий період повільного або нульового економічного зростання, найчастіше, ще й з високим безробіттям
Яскравий історичний приклад стагнації, це «втрачене десятиліття» в Японії, після лускання бульбашки у 1989 році (хоча, скоріше мова про втрачені 30 років, а не десятиліття). Замість різкого обвалу, настала довга стагнація, яку і назвали “Втраченим десятиліттям”. З 1991 по початок 2000-х японська економіка майже не зростала.
ВВП коливався біля нуля, часом показуючи чисто символічне зростання, а часом невеликий спад. Ціни в Японії теж стояли на місці або навіть знижувалися (була дефляція), безробіття, як для Японії, було незвично високим ~5%. Для японців, звиклих до процвітання 80-х, це було психологічним потрясінням.
Також, стагнація була в Європі у 2010х роках, після світової фінансової кризи 2008 року. Відновлення було дуже повільним, подекуди ВВП тільки до кінця десятиліття повернувся на докризовий рівень. Рівень безробіття в ЄС також довго лишався високим.
Як це впливає на звичайних людей. Під час стагнації у людей може бути робота, але зарплати майже не підвищуються з року в рік. Нові робочі місця з’являються дуже повільно. Молоді важко знайти перспективну роботу, бо економіка не створює нових можливостей. Споживачі витрачають обережно, бо не впевнені у майбутньому.
Відповідно, для інвестора це також погані часи. Компанії перестають інвестувати в розвиток – навіщо будувати новий завод, якщо попит не росте? Через це утворюється замкнене коло: низький попит – низьке виробництво – низькі доходи – знову низький попит. На відміну від рецесії, де є чітка фаза спаду і потім відновлення, при стагнації економіка ніби як “застряє”. А це, з часом, виснажує інвесторів, і вони поступово позбуваються акцій, оскільки дохідність таких активів, часто стає нижче дохідності державних облігацій.
Наступний важливий термін – це стагфляція. Стагфляція – цей термін утворено поєднанням двох слів: “стагнація” і “інфляція”. Стагфляція означає ситуацію, коли економічне зростання майже відсутнє (або економіка навіть спадає), але при цьому в країні високі темпи інфляції. Зазвичай такі речі не поєднуються – при спаді, як правило, і ціни ростуть повільно або навіть падають. Але у випадку стагфляції економіка переживає найгірше з обох світів: повільне (або нульове) зростання + високі ціни + часто ще й високе безробіття. Стагфляцію ще називають “економічним жахіттям”.
Класичною стагфляцією були 1970-ті у США. В Західній Європі до речі, було те є саме, але розглянемо саме штати. Після нафтових шоків 1973 і 1979 років ціни на нафту зросли в кілька разів, що спричинило хвилю інфляції, і відповідно одночасно економіка сповільнилася (бо енергія критично подорожчала).
У США інфляція сягала двозначних показників (до 12–13% на рік), а безробіття піднялося до ~9%.
Це була унікальна ситуація, коли “індекс страждання” (сума інфляції та безробіття) бив рекорди.
Економісти тоді не знали що робити – раніше вважалося, що висока інфляція буває тільки при перегрітій економіці з низьким безробіттям. Але 1970-ті показали, що зовнішній ціновий шок (в тому випадку, здорожчання нафти) може одночасно придушити економічне зростання і розкрутити інфляцію. Це стало проблемою для економічної політики: традиційні методи боротьби були безсилі або давали неоднозначні ефекти. Якщо піднімати ставки і стримувати інфляцію – економіка, яка і так слабка, завалиться ще більше (плюс безробіття зросте). Якщо ж стимулювати економіку грошима чи витратами – це розганятиме інфляцію і мало допоможе виробництву.
Як впливає стагфляція на звичайних людей. Це дуже песимістичний період, до того всього що я говорив про стагнацію, потрібно добавити вплив інфляції. Тобто, при зростанні безробіття, ще й реальна зарплата знижується, як і купівельна спроможність. Кредитний ринок не працює – високі ставки знищують можливий попит, тобто, ринок дорожчих товарів, як будинки, автомобілі і т.п. узагалі практично припиняє існування.
Для інвесторів стагфляція теж погана: корпоративні прибутки знижуються через слабку економіку, при цьому витрати ростуть через інфляцію. Фондовий ринок зазвичай демонструє погані результати в такі періоди – реальна вартість S&P 500 впала на 65% за час стагфляції 1970х в США. Облігації також втрачають привабливість, бо висока інфляція “з’їдає” їхню дохідність (хоча, загалом, вони в рази краще показали себе за фондовий ринок). Фактично безпечних гаваней мало – хіба що золото або інші реальні активи можуть захистити від інфляції (але і тут, ціни можуть бути дуже високими, оскільки велика частку капіталу спрямовується саме туди).
Зрештою, побороти стагфляцію вдалося тільки жорсткими заходами: Федеральна резервна система США під керівництвом Пола Волкера різко підняла відсоткову ставку на початку 1980-х (ставка перевищила 15%). Це спровокувало рецесію (так звана, “шокова терапія”), але це вбило інфляцію, і після цього економіка почала відновлюватися вже без високої інфляції.
Якщо вам цікава така тематика, підписуйтесь на телеграм-канал та youtube-канал.
Отримати доступ до ексклюзивного контенту, розширеної аналітики, усіх спекулятивних угод в реальному часі (із поясненнями логіки), регулярне оновлення по спекулятивному портфелю, спілкування і багато іншого корисного, і одночасно підтримати розвиток проекту Capitalizator UA – на Patreon>>>
Мій брокер фондового ринку:
Freedom24 із можливістю поповнити рахунок криптою>>>
ТОП криптобіржі, якими я користуюсь:
Біржа Binance із 20% знижкою на комісію>>>
Біржа OKX із 20% знижкою на комісію>>>
Біржа Bitget із 20% знижкою на комісію>>>
Відкрити рахунок на Bybit із бонусами до 30 000 USDT>>>
Реєструючись за цими посиланнями, ви не тільки отримуєте знижки і бонуси, але і підтримуєте розвиток проекту Capitalizator UA!
Відео версія:
Дякую вам за увагу і до зустрічі у наступних дописах. З повагою, Олександр Янчак. Capitalizator UA.